Штукатурні розчини використовують для додання рівної і гладкої фактури цегельним, бетонним, гіпсовим, дерев'яним і іншим видам поверхонь. В залежності від умов роботи і виду в'яжучих штукатурки можуть бути зовнішніми і внутрішніми, простими (на одному в'яжучому) і складними (на декількох). Розрізняють цементні, вапняні, гіпсові, цементно-вапняні, вапняно-гіпсові, глиновапняні штукатурні розчини.
Цементні розчини застосовуються для штукатурення стін споруд, що піддаються регулярному зволоженню, а також приміщень, відносна вологість повітря в яких складає 60% і більше. Цементно-вапняні розчини застосовують при нанесенні штукатурок як на зовнішні так і на внутрішні поверхні стін.
Для штукатурення поверхонь всередині приміщень з відносною вологістю повітря до 60% застосовують розчини на основі повітряних в'яжучих: вапняні, гіпсові. Можливе також застосування таких розчинів для виготовлення зовнішніх штукатурок, якщо поверхні не піддаються систематичному зволоженню.
Штукатурні покриття звичайно складаються з кількох шарів. Перший шар підготовчий, він зветься набризк. За рахунок цього шару забезпечується зчеплення поверхні з основними шарами штукатурного покриття. Звичайно товщина набризку складає близько 5 мм по цегельних і бетонних поверхнях і близько 9 мм – по дерев'яних. Основний штукатурний шар (ґрунт) служить для формування рівної поверхні, товщина цього шару – 5...7 мм. Високоякісні види штукатурок містять також оздоблювальний (накривальний) шар. Товщина такого шару звичайно не більше 2 мм. Іноді основний шар називають стартовим, а накривальний – фінішним.
Як заповнювач штукатурних розчинів підготовчого й основного шарів застосовується будівельний пісок із Мкр=1...2,2, вміст зерен розміром більше 2,5 мм не допускається. Для виготовлення штукатурних розчинів використовується дуже дрібний пісок. Вміст зерен розміром понад 1,25 мм у піску, застосовуваному в штукатурних розчинах для оздоблювального шару не повинен перевищувати 0,5% по масі.
Для підвищення водостійкості цементних штукатурок у розчин вводять гідрофобні добавки (наприклад ГКЖ-10, ГКЖ-11, ГКЖ-94). Водостійкість вапняно-гіпсових розчинів підвищують введенням гідравлічних добавок (трепел, діатоміт, опока, зола ТЕС і ін.). Для уповільнення тужавлення гіпсових розчинів використовують добавки гашеного вапна, кісткового, міздрового або казеїнового клею, лимонної й інших полікарбонових кислот чи їх солей. Для підвищення пластичності штукатурних розчинів використовують мікропіноутворюючі добавки (СДО, СНВ, милонафт).
Рухливість штукатурних розчинних сумішей залежить від виду штукатурного шару, способу нанесення і використовуваного в'яжучого (табл. 1).
Таблиця 1
Рухливість штукатурних розчинів
Основне призначення розчину |
Рухливість |
Розчин для ґрунту |
7-8 |
Розчин для набризку: |
|
- при ручному нанесенні |
8-12 |
- при механізованому способі нанесення |
9-14 |
Розчин для накривального шару: |
|
- без застосування гіпсу |
7-8 |
- із застосуванням гіпсу |
9-12 |
Орієнтовні склади штукатурних розчинів для різних шарів вибирають за табличними даними (табл. 2) і уточнюють дослідним шляхом.
Таблиця 2
Склади штукатурних розчинів
Вологісні умови експлуатації конструкцій |
Тип |
Вид |
Склад розчину в об'ємних частинах |
||
Підготовчий шар |
Ґрунтувальний шар |
Накривальний шар |
|||
Систематичне зволоження, вологість більше 60% |
Кам'яні і бетонні |
цементний |
1:(2,5…4)* |
1:(2…3) |
— |
цементно-вапняний |
1:(0,3…0,5): |
1:(0,7…1): |
— |
||
Цементні і цементно-вапняні |
цементний |
— |
— |
1:(1…1,5) |
|
цементно-вапняний |
— |
— |
1:(1…1,5): |
||
Вологість повітря не більше 60%, не зволожуються зовні |
Кам'яні і бетонні |
цементно-вапняний |
1:(0,5…0,7): |
1:(0,7…1): |
— |
вапняний |
1:(2,5…4) |
1:(2…3) |
— |
||
Дерев'яні і гіпсові |
вапняно-гіпсовий |
1:(0,3…1): |
1:(0,5…1,5): |
— |
|
Цементні і цементно-вапняні |
цементно-вапняний |
— |
— |
1:(1…1,5): |
|
Вапняні і вапняно-гіпсові |
вапняний |
— |
— |
1:(1…2) |
|
вапняно-гіпсовий |
— |
— |
1:(1…1,5) |